Василь Пелиш

Про те, що 19-річний доброволець зі Старого Самбора, боєць «Айдара»

Василь Пелиш потрапив у полон, рідні дізналися  1 вересня 2014 р. На той час у руках терористів

хлопець вже був тиждень. Після жахливої звістки кожен день рідних і друзів юнака

перетворився на пекло: бо розуміли, що життя Василя на волосині. Вони ще не знали,

через які тортури довелося пройти хлопцеві, – про все пекло, через яке пройшов юнак,

почули з уст самого Героя аж через місяць, коли Василь повернувся додому. З пораненою

ногою і без руки…

Зустрічати Героя старосамбірці вийшли чи не всією громадою. З квітами, прапорами, у

вишиванках і зі сльозами. І не знати, чого більше було в серцях зустрічальників: радості –

від того, що повернувся живим, чи болю – від усвідомлення, через що довелося пройти

Василеві.

Коли розгорівся у столиці Майдан, він покинув теплу домівку і поїхав у серце Революції.

Коли почалася війна на сході, записався добровольцем у батальйон «Айдар» і у травні

поїхав на Донбас. З тих пір лише раз був у Старому Самборі – приїжджав у відпустку.

Дехто зі знайомих намагався переконати юнака, щоб не повертався на схід, але він був

невблаганний… Але тоді ніхто й подумати не міг, чим для Василя все закінчиться…

Того трагічного дня, коли авто з «айдарівцями» потрапило під обстріл, загинули всі –

вижив лише Василь Пелиш. Про це згадує неохоче і довго добирає кожне слово перед

тим, як розповісти, що було далі… Каже, його фатальна помилка, що після трагедії з

друзями пішов на позицію, з якої вели вогонь, думав, що там свої… І потрапив до рук

терористів. Коли зрозумів промах, пошкодував про іншу річ – не має з собою гранати.

Готовий був на все – лиш би не потрапити до рук «кадировців»… Що робили із

бандерівцем бойовики, як знущалися, які нелюдські тортури застосовували, можна лише

здогадуватися, бо прямо запитати про це у Василя мені не вистачило сміливості. Але є

факт, про який не змовчиш, – юнак повернувся додому без правої руки. Терористи по-

звірячому відрубали йому правицю, на якій було патріотичне тату – тризуб і напис «Слава

Україні!»…

Коли стало відомо, що Василь Пелиш у полоні, за його визволення боролися всі.

Спливали дні, шансів залишалося все менше, але рідні і побратими-«айдарівці» вірили, що

врятують молодого вояка. Вже у рідному Старому Самборі Василь дякував усім, хто

допоміг йому вибратися з пекла. Своєму комбату, командиру підрозділу і волонтеру зі

Львова, якого називає просто Володимир Степанович… А найперше – Богу, бо розуміє,

що врятувало його тільки диво. Тому й першим порогом, який переступив у рідному

містечку, став не поріг рідної домівки, а церкви, де всім містом разом з «айдарівцями»

дякували за повернення Василя. Відстояв весь молебень, хоч і нестерпно боліла поранена

нога. З прапором і старенькою вервечкою, намотаною на лівій руці. Її в часи Майдану

Василеві дала бабуся – як оберіг. І вона вберегла його життя: і на Майдані, і на війні…