Вадим Зябліцев
Народився Вадим у 1991 році у місті Бердичеві, де і жив з мамою і молодшим
братиком якому зараз 9 рочків, працював охоронцем. На війну пішов
добровольцем, як каже : «Тому що люблю Україну! Не хотів щоб цей
дурдом, який робиться на Сході дійшов до нашого міста». Хлопець пішов
добровольцем у військкомат і заявив що хоче служити у війську. Пройшов
медкомісію і 3 серпня 2014 р. вже вирушив в частину. Був в «Учебці» в Мукачево, в
128-й окремій гірсько-піхотній бригаді служив водієм- електриком,
зв’язківцем. Після учебки відразу попав в район Дебальцевого, де тримали
оборону навколо міста. Стояли на блок-постах. «Обстріли тут тривали
постійно. Та самий жах почався з 19-го січня 2015 р., – розповідає Вадим, – почалися
інтенсивні обстріли, кільце стискалося, в місті було вже неспокійно. По
декілька разів обстрілювали з мінометів, «Градів». 11 лютого я заступив в
наряд . Ми з товаришем дивилися чи не було диверсійної групи. Зазвичай ми
сиділи в окопі, але цього дня чомусь не спустилися в окоп, стояли на
поверхні. І це врятувало нам життя… Раптом чуємо – летить снаряд, це був
«Град». Перший снаряд попав точно в той окоп, де ми мали бути. Далі
снаряди падали навколо, на 5 чи на 6-му снаряді я відчув удар, мене
перевернуло з живота на бік, каска злетіла, вона була в крові, балаклава в
крові, ніг не відчував. Я злякався що ноги відірвало. Підбігли хлопці, стали
бинтувати і заспокоїли, що ноги є. Був сильний удар по спині, бронежилет
розтрощило повністю.
Надали першу допомогу і відправили в Артемівськ до шпиталю. Під час
поїздки нас інтенсивно обстрілювали гради і міномети, хоча їхали через поля,
навіть не по дорозі, яка обстрілювалась з усіх боків. Мене прийняли медики з
Нацгвардії, вкололи знеболююче і я заснув. Звідти мене відправили в
Харків, де мені витягли осколки з голови. І я почав відновлювати ноги з
реабілітологом, щоб хоч міг сідати, повертали м’язову пам’ять ніг. Потім я
лікувався у Вінницькому військовому госпіталі, де мене таки підняли на
ноги. Майор дав наказ: ходити! Опісля на ВЛК поїхав до Мукачева. За
допомогою мукачівських волонтерів з листопада по грудень 2015 року я був
в Будапештському шпиталі НАТО. Тут мені вставили в голову полімерну
пластину. До цього там була діра, закрита м’язом, який мені взяли з іншого
участка тіла і ним закрили діру. Потім приїхав додому на свята. Тоді був на
реабілітації в Боржаві Іршавського району. Мій товариш знайшов для мене
цей реабілітаційний відділ у Львівському військовому шпиталі і я вирішив
спробувати. Тут набагато краще ніж там де я був на реабілітації досі.
Вадиму потрібна довга реабілітація, він відчуває праву ногу на 70%, а ліву на
10%.
