Вадим Зябліцев

2Народився Вадим у 1991 році у місті Бердичеві, де і жив з мамою і молодшим

братиком якому зараз 9 рочків, працював охоронцем. На війну пішов

добровольцем, як каже : «Тому що люблю Україну! Не хотів щоб цей

дурдом, який робиться на Сході дійшов до нашого міста». Хлопець пішов

добровольцем у військкомат і заявив що хоче служити у війську. Пройшов

медкомісію і 3 серпня 2014 р. вже вирушив в частину. Був в «Учебці» в Мукачево, в

128-й окремій гірсько-піхотній бригаді служив водієм- електриком,

зв’язківцем. Після учебки відразу попав в район Дебальцевого, де тримали

оборону навколо міста. Стояли на блок-постах. «Обстріли тут тривали

постійно. Та самий жах почався з 19-го січня 2015 р., – розповідає Вадим, – почалися

інтенсивні обстріли, кільце стискалося, в місті було вже неспокійно. По

декілька разів обстрілювали з мінометів, «Градів». 11 лютого я заступив в

наряд . Ми з товаришем дивилися чи не було диверсійної групи. Зазвичай ми

сиділи в окопі, але цього дня чомусь не спустилися в окоп, стояли на

поверхні. І це врятувало нам життя… Раптом чуємо – летить снаряд, це був

«Град». Перший снаряд попав точно в той окоп, де ми мали бути. Далі

снаряди падали навколо, на 5 чи на 6-му снаряді я відчув удар, мене

перевернуло з живота на бік, каска злетіла, вона була в крові, балаклава в

крові, ніг не відчував. Я злякався що ноги відірвало. Підбігли хлопці, стали

бинтувати і заспокоїли, що ноги є. Був сильний удар по спині, бронежилет

розтрощило повністю.

Надали першу допомогу і відправили в Артемівськ до шпиталю. Під час

поїздки нас інтенсивно обстрілювали гради і міномети, хоча їхали через поля,

навіть не по дорозі, яка обстрілювалась з усіх боків. Мене прийняли медики з

Нацгвардії, вкололи знеболююче і я заснув. Звідти мене відправили в

Харків, де мені витягли осколки з голови. І я почав відновлювати ноги з

реабілітологом, щоб хоч міг сідати, повертали м’язову пам’ять ніг. Потім я

лікувався у Вінницькому військовому госпіталі, де мене таки підняли на

ноги. Майор дав наказ: ходити! Опісля на ВЛК поїхав до Мукачева. За

допомогою мукачівських волонтерів з листопада по грудень 2015 року я був

в Будапештському шпиталі НАТО. Тут мені вставили в голову полімерну

пластину. До цього там була діра, закрита м’язом, який мені взяли з іншого

участка тіла і ним закрили діру. Потім приїхав додому на свята. Тоді був на

реабілітації в Боржаві Іршавського району. Мій товариш знайшов для мене

цей реабілітаційний відділ у Львівському військовому шпиталі і я вирішив

спробувати. Тут набагато краще ніж там де я був на реабілітації досі.

Вадиму потрібна довга реабілітація, він відчуває праву ногу на 70%, а ліву на

10%.