Сергій Калітюк

img_7540Сергій Калітюк народився 20.05.1993 року у м. Дніпропетровську. Зі

школи мріяв про військову службу, та батько був проти і лише після його

смерті хлопець вступив за контрактом в 25-ту Окрему повітряно-десантну

бригаду. Був молодшим сержантом, командиром відділення, військова

професія – командир гармати. У Збройних Силах з лютого 2013 року.

В зону АТО потрапив в перші дні антитерористичної операції. 19

червня під час бою під Червоним Лиманом його підрозділ попав у засаду, був

обстріляний з автоматів і гранатометів. Друга Сергія – Максима Коваля було

важко поранено і Сергій став надавати першу медичну допомогу, кликати

лікаря, але того відразу вбили, тому хлопець самостійно продовжив вживати

заходи щоб врятувати життя другу. Він встиг зробити йому ін’єкцію

знеболювального препарату, готувався накласти кровоспинний джгут, стоячи

на колінах над тілом друга. Перша куля дістала Сергія саме в цю мить.

Попавши в голову, пробивши каску рикошетом куля вилетіла назовні, та

збила хлопця з рівноваги, а коли він став підніматися з автоматом в руках,

щоб захиститись, його скосила автоматна черга. Довгий час він був без

свідомості, потім опам’ятався і все стало відбуватись як у сповільненій

з’йомці. Він взяв за руку Максима і спокійно сказав: «Макс, Макс, мене

вбили», та рука була нечуттєва, відгуку не було, тому Сергій здогадався, що

його друга немає в живих. Потім він побачив мурашку, який повз по руці і

зрозумів, що сам живий. Сергій почув голоси, шум, до нього хтось

наближався – але хто? – хлопець не міг розібрати, адже лежав обличчям

припавши до землі. Тут він згадав, що має дві гранати і спробував до них

дотягнутися, щоб у випадку якщо це вороги, підірвати їх разом із собою. Та

дотягнутися не зміг, не вистачило сили. Почув: «Є хто живий?» і встиг

зауважити відзнаку своїх і почав піднімати руки і кричати: «я живий»,та

виходило тихо. Проте його зауважили і поволокли по асфальту. Коли на мить

призупинились, Сергій підняв камінчик і написав на асфальті слово «мама».

«Мама, ти мене спасла», – сказав він пізніше, бо біль був страшний, відчуття

таке, ніби на хребті у нього стоїть танк. Закинули хлопця наверх на БМД і

повезли до літака, яким був доставлений у Харків, проте місцеві лікарі не

наважилися оперувати Сергія, занадто важкі були у нього поранення.

Допомогти зголосилися спеціалісти з Львівського військового госпіталю,

куди він і прибув 20 червня.

Діагноз був невтішний: наслідки важкого множинного вогнепального

19.06.14р. торако-абденомо- хребто-спинномозкового поранення, забою,

розчавлення спинного мозку важкого ступеня, зачеплені нирки. В

нейрохірургічному відділенні Головний хірург Західного регіону,

Заслужений лікар України, голова Асоціації нейрохірургів Львівської області

полковник медичної служби Іван Степанович Богдан провів Сергію

операцію: було витягнуто дві кулі з хребта і зроблено транспендикулярний

металоспондилодез Д3 і Д7 (вставлені титанові пластини, щоб утримувати

хребет) 23.07. Довгий час довелося хлопцю пролежати в реанімації, не падала

температура, а також через сильний запальний процес, який не давав

загоїтися ранам, не заживали шви, втрачався білок, виходив з сечею. Потім

почався довгий період відновлювального лікування в реабілітаційному

відділенні. Так як Сергій був одним з перших пацієнтів, постраждалих під

час бойових дій, у госпіталі не було досвіду лікування таких поранень, багато

чого доводилося впроваджувати з нуля, експериментувати. Треба віддати

належне спеціалістам Львівського військового госпіталю: завідувачу

відділенням Ростиславу Данилкову, лікарям-реабілітологам Олександрі

Колондяк, Мар’яні Гординській вдалося за короткий час навчити хлопця

прийняти свій теперешній стан і пристосуватися до нових умов

функціонування його тіла. Багато уваги приділялося психологічному стану

хлопця. Сергій приступив до тренувань з настільного тенісу.

Нажаль, чутливість тіла нижче грудей не відновлюється і тому

продовжуються пошуки можливих варіантів подальшого лікування. Зараз є

можливість обстеження в Інституті нейрохірургії імені академіка А.П.

Ромоданова у м. Києві, а також в провідних клініках Австрії і Німеччини. На

перебування в клініках, обстеження і дорогу необхідні кошти.