Роман Бондар

5Роман Бондар 1982 р.н. житель пгт. Лозове

Деражнянського р-ну Хмельницької області.

Розповідає про Романа його батько Микола Михайлович скупими словами,

короткими реченнями, за якими ховається біль і розпач. «Жив зі мною,

відслужив «срочку», учебку в Золочеві, закінчив міліцейську школу в Одесі,

служив в армії сержантом, закінчив службу на посаді замком роти, має

нагороди за відмінну службу. Працював в службі охорони. Неодружений.

Отримав повістку 25.04.2015 р. Та він же сколесив всю лінію фронту, був

зв’язківцем, то вже потім його направили в 28 бригаду рота РВП. В

Біловодську Луганської області, це все з ним сталося, біля самого кордону з

Росією. А нам ніхто не повідомляв з командування, вже пізніше подзвонив

його друг що він в лікарні в тяжкому стані. У Романа щось там було з

мобілкою, то я дзвонив на телефон його товариша. Останній раз говорив,

просив щоб дав довідку щоб мама займалася земельним участком. Він сказав

що вже має ось-ось дістати УБД, то пришле вже все відразу. Але після того

пропав. І ось я почав шукати його з Северодонецька, поїхав, але не застав

його там, він вже був в госпіталі в Харкові (ВМКЦ Сев. Р., 20.01.16 р.). В

Северодонецьку син був прооперований. Я говорив з лікарем, мені розповіли,

що Рому привезли роздітого, живого місця на ньому не було, хоча при ньому

не було ні одного документу, назвали все – номер бригади, частину, все.

Кинули і забралися. Він весь синій був, в Харкові в реанімації, мене пожаліли

пустили мене туди до нього, то він був побитий весь. Як таке можна було

зробити з людиною, це ж звірі якісь. Але він говорив, впізнавав мене. З

Харкова після стабілізації стану авіарейсом сина перевезли в Київ, в

Центральний госпіталь. Тут раптово йому погіршало, почався набряк мозку і

відкривали голову і знову робили операцію. Три рази він був в комі. Втратив

мову, нікого не впізнавав. І зараз не впізнає, майже не бачить. Кілька днів

тому знову був приступ. Вся надія на лікарів зараз, хоч би витягнули його,

щоб він міг обійти себе, щоб розумів хто він, знав своє ім’я, свій рід знав, в

мене ж ще три сина і всі на війні, молодший от зараз прийшов на ротацію. Та

на волонтерів надіюся, бо грошей немає, я ж вже пенсіонер, а мати Ромина

сама хвора, немає в нас за що лікуватися».