Олег Климишин

Олег Климишин 1972 р.н., доброволець 28-ї мотострілкової бригади.

Пройшов підготовчі курси, потім був переведений на полігон в

Миколаївській області, звідки вже перекинули на Схід. 23 жовтня 2014 р. на

блокпості біля міста Волноваха під час мінометного обстрілу отримав

поранення правої сторони голови. Там же йому надали першу допомогу, а

звідти перевезли у м. Маріуполь, де отримав більш кваліфіковане лікування.

Потім, дякуючи Оксані Корчинській, гвинтокрилом був доставлений у

Дніпро, в клініку імені Мєчнікова, одразу в реанімацію. Там лікарі

витягли Олегу осколок з голови, множинні осколки з тіла. Через два тижні

перевели в загальну палату, де тримали ще місяць, лікарі казали, що травма

була дуже важка. Після цього перебував на реабілітації у військовому госпіталі у

Львові.

У Олега тяжке сліпе поранення головного мозку, видалена частина

кістки черепної коробки (третина), паралізована ліва сторона тіла, частковий

параліч нижньої кінцівки.

– Ким Ви були до війни? – запитала я, і була приємно вражена

відповіддю.

– Я – діючий Голова сільської ради села Сівка Калуська Калуського

району Івано-Франківської області. Маю дві вищі освіти, закінчив

Львівський юридичний інститут та Магістратуру державної служби

у м. Івано-Франківську.

– О! То коли Ви повернетесь, Вас будуть селяни люструвати? – кажу

жартома.

– Та так, як мене сепаратисти відлюстрували, то вже далі нікуди!

(Сміється). А селяни … Знаєте, я вже третій термін Голова, то ж вони

знають чого я вартий, раз обирають мене знову.

– А як вони поставились до того, що Ви пішли на війну?

– Багато хто, процентів п’ятдесять – мене не зрозуміли. Адже я мав всі

можливості для того, щоб відсидітись вдома. Але так не має бути.

По-перше, я служив в Армії ще за радянських часів, я знаю що таке

дисціпліна, зброя. А то позабирали хлопчаків по 19 років, що вони

можуть? По-друге, 70-80% хлопців, з якими я воював разом, пішли в

АТО добровольцями. І так має бути, люди повинні йти воювати

свідомо, зрештою, захищати свою Батьківщину – це святий

обов’язок кожного здорового чоловіка. Бо якщо військо складається

з баранів, яких туди насильно зігнали, які бояться і ховаються, то

таке військо не переможе хіба лінивий.

– Хочете повернутися назад? Питаю Вас, бо часто чую від поранених,

що вони переживають за своїх побратимів, які залишились в АТО і

хочуть повернутись в зону бойових дій.

– Та куди мені вже… По коридору би пройтись… Але, знаєте що, от

якби нога відійшла та … Та що там! Якщо буде треба, то ми всі

встанемо – і без ніг, і без рук, всі підемо!

– Що Вам привезти наступного разу? – питаю на прощання.

– Газету, де написано що Путін помер!

Почувши цю відповідь, хлопці, які лежали в палаті почали сміятися і

замовляти: «І нам, і нам привезіть! Щоб величезними буквами було

написано: ПОМЕР! Ми весь тираж скупимо!»