Михайло Ляля

Михайло Ляля народився 03.10.1992 року, у селі Свидниці Яворівського

р-ну Львівської області.

Вчився в художньому училищі у смт. Івано-Франкове на столяра. У

ЗСУ пішов за контрактом, служив старшим механіком-водієм БМП-2 у 24

ОМБР.

«Поранення я отримав 10 лютого 2015 року, – розповідає Михайло, – того

дня наш підрозділ йшов у наступ на розрив кільця під Дебальцевим. Потім

відступили назад – в селище Луганське, стояли там більше години часу,

чекали на командира роти, який їздив до командира 30-ї бригади за

вказівками на подальші дії. Він приїхав і дав команду вертатися на той же

блок-пост, де ми стояли раніше. Було 9 машин, виїхали 8, а моя не встигла,

бо стояла на відкритій місцевості, де більше попадало снарядів від «Градів»,

якими нас обстрілювали постійно. Один снаряд розірвався біля машини, мені

пошкодило руку, ми лежали біля машини, а за другим попаданням я втратив

свідомість, не пам’ятаю нічого. Як мені потім розповідали, ті, хто лишився

живими, погрузили поранених в легкову машину «Ніссан» в кузов, і тут в

двигун машини влучив снаряд від міномета і «Ніссан» покотився як м’ячик.

Назустріч їхав танк, і нас ще й відкинуло на той танк. Старшина, який виїхав

спеціально по мене, віз мене в кабіні «Уралу» на руках в Артемівськ, в

лікарню. Два дні я був непритомний. Прийшов до себе 12 лютого, попросив у

медсестри мобільний, подзвонив до мами і далі знепритомнів. Батьки

приїхали 14-го.» Ледве живого юнака доправили в реанімаційне відділення

дніпровської лікарні. Пізніше, переправили до київського військового

шпиталю. Як тільки боєць вийшов з коми, відразу знайшов в собі сили та

мужність заспокоїти заплакану мати й пообіцяти їй, будь що стане на ноги…

Діагноз: Політравма. Чисельні переломи ребер. Двобічний гематоракс.

Дренаж обох плевральних областей, лапороцентез. Скальпована рана

волосиситої поверхні голови. Передньо-боковий оскольчастий

переломовивих Th2-Th3 з відривом остистих відростків, перелом дуг і

поперечних тканей правого локтьового суставу і лівого зап’ястного суставу.

Зрослий перелом шиловидного відростку лівої лучевої кістки. Поранення

верхнього віка лівого ока.

«В Артемівську мені лікарі сказали, що ходити не буду, а в Києві, –

продовжує розповідь Міша, – мені сказали, що існує ймовірність 70% того що

буду ходити. Туди приїжджав до мене лікар Ямінський з Інституту

нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова і запропонував операцію. Я

погодився, готували мене до операції три тижні, але довелося її відкласти,

тому що я перенервувався і втратив свідомість прямо перед операцією. Потім

після операції я важко відходив два дні, а на третій мені вже стало краще, я

відчув ноги. Через 5 днів мене стали садити: я сідав на ліжку і на крісло.

Коли мене виписали з інституту, мене направили в реабілітаційний відділ

Львівського військового госпіталю. Тут хірурги зробили обстеження і

сказали мені, що конструкція з’їхала, сідати заборонили. Тато повіз мої

знімки назад до Києва показати лікарю, котрий мене оперував. Лікар

відповів, що так має бути, мій хребет залишиться трохи зігнутим і повторна

операція не потрібна, а тут наполягають… Мої подальші плани такі:

пробувати сідати».