Михайло Ляля
Михайло Ляля народився 03.10.1992 року, у селі Свидниці Яворівського
р-ну Львівської області.
Вчився в художньому училищі у смт. Івано-Франкове на столяра. У
ЗСУ пішов за контрактом, служив старшим механіком-водієм БМП-2 у 24
ОМБР.
«Поранення я отримав 10 лютого 2015 року, – розповідає Михайло, – того
дня наш підрозділ йшов у наступ на розрив кільця під Дебальцевим. Потім
відступили назад – в селище Луганське, стояли там більше години часу,
чекали на командира роти, який їздив до командира 30-ї бригади за
вказівками на подальші дії. Він приїхав і дав команду вертатися на той же
блок-пост, де ми стояли раніше. Було 9 машин, виїхали 8, а моя не встигла,
бо стояла на відкритій місцевості, де більше попадало снарядів від «Градів»,
якими нас обстрілювали постійно. Один снаряд розірвався біля машини, мені
пошкодило руку, ми лежали біля машини, а за другим попаданням я втратив
свідомість, не пам’ятаю нічого. Як мені потім розповідали, ті, хто лишився
живими, погрузили поранених в легкову машину «Ніссан» в кузов, і тут в
двигун машини влучив снаряд від міномета і «Ніссан» покотився як м’ячик.
Назустріч їхав танк, і нас ще й відкинуло на той танк. Старшина, який виїхав
спеціально по мене, віз мене в кабіні «Уралу» на руках в Артемівськ, в
лікарню. Два дні я був непритомний. Прийшов до себе 12 лютого, попросив у
медсестри мобільний, подзвонив до мами і далі знепритомнів. Батьки
приїхали 14-го.» Ледве живого юнака доправили в реанімаційне відділення
дніпровської лікарні. Пізніше, переправили до київського військового
шпиталю. Як тільки боєць вийшов з коми, відразу знайшов в собі сили та
мужність заспокоїти заплакану мати й пообіцяти їй, будь що стане на ноги…
Діагноз: Політравма. Чисельні переломи ребер. Двобічний гематоракс.
Дренаж обох плевральних областей, лапороцентез. Скальпована рана
волосиситої поверхні голови. Передньо-боковий оскольчастий
переломовивих Th2-Th3 з відривом остистих відростків, перелом дуг і
поперечних тканей правого локтьового суставу і лівого зап’ястного суставу.
Зрослий перелом шиловидного відростку лівої лучевої кістки. Поранення
верхнього віка лівого ока.
«В Артемівську мені лікарі сказали, що ходити не буду, а в Києві, –
продовжує розповідь Міша, – мені сказали, що існує ймовірність 70% того що
буду ходити. Туди приїжджав до мене лікар Ямінський з Інституту
нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова і запропонував операцію. Я
погодився, готували мене до операції три тижні, але довелося її відкласти,
тому що я перенервувався і втратив свідомість прямо перед операцією. Потім
після операції я важко відходив два дні, а на третій мені вже стало краще, я
відчув ноги. Через 5 днів мене стали садити: я сідав на ліжку і на крісло.
Коли мене виписали з інституту, мене направили в реабілітаційний відділ
Львівського військового госпіталю. Тут хірурги зробили обстеження і
сказали мені, що конструкція з’їхала, сідати заборонили. Тато повіз мої
знімки назад до Києва показати лікарю, котрий мене оперував. Лікар
відповів, що так має бути, мій хребет залишиться трохи зігнутим і повторна
операція не потрібна, а тут наполягають… Мої подальші плани такі:
пробувати сідати».