Михайло Єдинак
Михайло Єдинак з смт. Куликів, 1989 р.н.
До війни Михайло працював на заробітках по будовах. «Срочку не
служив, – сміючись каже Міша, – гроші дав і став непридатним. А коли
почалась війна на Сході, пішов добровольцем, мобілізувався без повістки,
гроші дав і став придатним! І в січні 2015 року пішов з 4.- хвилею мобілізації.
В учебку попав в Костопільський р-н, потім в Чугуїв, став водієм «Уралу»,
«він мене і наказав – впав на мене».
Попав в зону АТО в травні 2015 року в Станицю Луганську в
легендарну 128-му Гірсько-піхотну бригаду. Обстріли там були постійні з
травня по червень. Весь час поки там стояли на передовій. Але 128-й разом з
Чугуївською танковою вдалося стабілізувати ситуацію. Пішли на ротацію в
Яворів, були на Миколаївському полігоні, тоді ж коли ходили хлопці в
Миколаїв жалітися на нелюдські умови. Потім 128-му переправили під
Донецьк, с. Карлівка. Де і сталася з Мішою біда. Хлопець отримав запалення
сечового міхура і був направлений на лікування у Львівський військовий
госпіталь. «А тут якраз видали наказ на демобілізацію моєї 4-ї хвилі. І я
поїхав назад, бо треба було здати зброю і вирішити деякі питання.
Ремонтував знизу машину, свій «Урал» він був без колеса, і тут злетів
домкрат і мене придавило. Переломав спину. Витягли і в швидку, зразу
гвинтокрилом в Дніпро, казали мені що кожна година на вагу
золота була, бо перелом був зі зміщенням, я міг калікою залишитися на все
життя. Привезли в Мєчнікова, а туди вже лікарі викликали губернатора
Дніпровської області і він оплатив мені пластину, яку вставили в
хребет. 22 березня це сталося, а 23 мене вже прооперували. І направили
на реабілітацію до Львова».
Михайло не відчуває нижню частину тіла, в процесі реабілітації йому
буде потрібно багато медикаментів, памперсів, катетерів, урідомів, та
програми реабілітаційних центрів.