Михайло Єдинак

img_4639Михайло Єдинак з смт. Куликів, 1989 р.н.

До війни Михайло працював на заробітках по будовах. «Срочку не

служив, – сміючись каже Міша, – гроші дав і став непридатним. А коли

почалась війна на Сході, пішов добровольцем, мобілізувався без повістки,

гроші дав і став придатним! І в січні 2015 року пішов з 4.- хвилею мобілізації.

В учебку попав в Костопільський р-н, потім в Чугуїв, став водієм «Уралу»,

«він мене і наказав – впав на мене».

Попав в зону АТО в травні 2015 року в Станицю Луганську в

легендарну 128-му Гірсько-піхотну бригаду. Обстріли там були постійні з

травня по червень. Весь час поки там стояли на передовій. Але 128-й разом з

Чугуївською танковою вдалося стабілізувати ситуацію. Пішли на ротацію в

Яворів, були на Миколаївському полігоні, тоді ж коли ходили хлопці в

Миколаїв жалітися на нелюдські умови. Потім 128-му переправили під

Донецьк, с. Карлівка. Де і сталася з Мішою біда. Хлопець отримав запалення

сечового міхура і був направлений на лікування у Львівський військовий

госпіталь. «А тут якраз видали наказ на демобілізацію моєї 4-ї хвилі. І я

поїхав назад, бо треба було здати зброю і вирішити деякі питання.

Ремонтував знизу машину, свій «Урал» він був без колеса, і тут злетів

домкрат і мене придавило. Переломав спину. Витягли і в швидку, зразу

гвинтокрилом в Дніпро, казали мені що кожна година на вагу

золота була, бо перелом був зі зміщенням, я міг калікою залишитися на все

життя. Привезли в Мєчнікова, а туди вже лікарі викликали губернатора

Дніпровської області і він оплатив мені пластину, яку вставили в

хребет. 22 березня це сталося, а 23 мене вже прооперували. І направили

на реабілітацію до Львова».

Михайло не відчуває нижню частину тіла, в процесі реабілітації йому

буде потрібно багато медикаментів, памперсів, катетерів, урідомів, та

програми реабілітаційних центрів.