Ігор Гордійчук
Ігор Гордійчук
(1972 р.н., с. Залізниця, Корецький р-н, Рівненська обл.) — полковник
Збройних сил України, офіцер Головного командного центру Генерального штабу
України, Герой України.
Навчався в Київському інституті Сухопутних військ Національної академії
оборони України, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-
тактичного рівня, а також Коледж сухопутних військ США (ARMY WAR
COLLEDGE) у м. Карлайл штат Пенсильванія. Вільно володіє англійською,
німецькою та польською мовами. Під час навчання на 1 курсі училища він
опановував англійську мову у Канаді. До них приходили канадські українці з КУК,
одним із найактивніших у спілкуванні був пан Микола Війтів з м. Бордені.
Як командир розвідувального підрозділу очолював загін спецпризначення
при виконанні завдань в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-
могили. Висота 277 Саур-Могила має стратегічне значення: прямий огляд в ясну
погоду до 40 кілометрів і більше дає можливість контролювати велику ділянку
місцевості. Саме після заняття Саур-Могили та обладнання там наглядового поста
російські артилерійські коригувальники зуміли фактично заблокувати всі
пересування на дорогах і відрізати від постачання 24-у, 72-у механізовані і 79-у
аеромобільну бригади в секторі “Д”. Виведення військ було можливим тільки у разі
захоплення Саур-Могили.
12 серпня розвідники Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим»
прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її
вершині та розпочали коректування артилерійського вогню. Для знищення
українського загону використовуються російська артилерія та загони найманців з
бронетехнікою. Постійними артналітами виведена з ладу система зв’язку,
Гордійчук продовжував коректувати вогонь по телефону; майже щоденно
відбувалися штурми терористами Савур-могили. Гордійчук був неодноразово
контужений, позицій не покинув, тільки в бліндажі «відключався», потім знову
приступав до виконання обов’язків. Було відбито 6 нічних штурмів.
Після ротації групи «Крим» Гордійчук лишився на Савур-могилі та
продовжував коректування вогню. 20 серпня під час артнальоту й атаки
знекровлений підрозділ 51-ї бригади відходить з Петровського, коректування
велося по мобільних телефонах, з цього дня прикордонний район практично був
зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили перебували в повній
ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.
Вдень 23 серпня російські війська починають наступ на південному відтинку
фронту сектора «Д», 24-го вранці Гордійчук продовжував передавати дані про
просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними
скористатися — їй прийшлося відійти від Савур-могили під російськими ударами.
24 серпня відбувається черговий штурм висоти, танки стріляли прямим
наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили, атака відбита
із чисельними втратами противника.
Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти в аж такому
глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про
відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному
кільці .
Гордійчук віддає наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони
Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих
українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами
угрупування сектору «Б» генерала Хомчака під Іловайськом. Група пройшла по
ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під
Многопіллям.
29 серпня група полковника Гордійчука разом з рештою оточених
українських сил йде на прорив. Під час руху в вантажівці, де перебували
Гордійчук, сержант Стегарь та бійці, було відкрито артилерійський та мінометний
вогонь, в кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Через надто щільний вогонь
противника до полковника супроводжуючі підійти не могли, він зміг вибратися
сам, йому зробили перевязку — великий осколок потрапив в потилицю,
незахищену каскою. Полковник намагався керувати боєм, зривав повязку, від
втрати крові лишився безсилим; російські десантники полонили Гордійчука (без
свідомості) та ще кількох бійців. Полонених зібрали в полі, лишивши окремо
Гордійчука та заборонивши надати допомогу, мовляв, він й так швидко «дійде».
Однак Ігор вижив; два дні пролежав в крові, його підібрали волонтери і доставили
в дніпровську лікарню ім. Мечникова. Тут рану почистили, зашили. Осколок
виніс кістку, вона натиснула на головний мозок. Шансів на життя лікарі не давали.
Говорять, що якби необхідна допомога була надана вчасно, то сьогодні він би вже
ходив. Проте, почалися ускладнення. Сформувався абсцес, 19 вересня в Києві Ігоря
оперував професор Данчев, шкіра на потилиці вже не натягувалась, тому щоб
закрити рану її брали зі спини.
Дружина Таня розповідає, що коли Ігоря кинули помирати бойовики його
обібрали: забрали документи, мобільний телефон, навіть обручку зняли з пальця.
Тому коли він прийшов до тями і називав себе «полковник» лікарі думали що він
марить. Медсестра, яка його доглядала, носила бейджик із своїм ім’ям – Катя
Гордійчук, тому думали, що він називає її прізвище, та він згадав що жив у селі
Корці. Тоді Катя подзвонила в Корець, де мала знайомих, там знайшли його
родину, а доньку знайшли з допомогою соціальних мереж. Коли дружина зайшла в
палату, Ігор впізнав її відразу, а вона здивувалась: на його ліжку висіла табличка:
Гордійчук Ігор Володимирович. І діагноз:
«Осколкове проникаюче сегментарне сліпе черепно-мозкове поранення з
вихідним отвором у правій потиличній області. Втиснутий перелом потиличної
кістки. Забій правої потиличної частки. Чужорідне тіло в правій потиличній
частині. Рвана рана голови».
З 1 вересня 2014 року полковник переніс 5 операцій, перебував на
лікуванні у Львівському військовому госпіталі.
8 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко у Головному
військовому госпіталі вручив полковнику Ігорю Гордійчуку державні нагороди —
орден «Золота Зірка» звання Герой України та ордени Богдана Хмельницького II та
III ступенів.
