Артур Кирєєв
У Львівському військовому госпіталі волонтери ГО “Галицькі Сурми” відвідали
пораненого Артура Кирєєва. Ми були свідками того, як його привезли
бортом з Дніпропетровська і лише чекали щоб він вийшов з реанімації, щоб
познайомитись. Ми вже знали, що в хлопця немає батьків, що його
виховували бабуся з дідусем. А розповів нам про це однополчанин хлопця,
який першого ж дня спинив нас у холі госпіталю і, дізнавшись що ми
волонтери, все розпитував, чи можемо ми влаштувати Артурову дівчину
Аліну, яка приїде доглядати його з Хмельницького. Сам він спирався на
паличку, бо мав поранення в ногу, а турбувався про командира, казав, що
хлопці питають як він, вони готові збирати гроші на операцію, якщо буде
потреба. Таке ставлення солдат до офіцера багато про що говорить!
І ось ми прийшли знайомитися. Волонтер Олена Грисьо розповіла про
благодійну діяльність Української кредитної спілки, яку ми представляємо,
показала Аліні і Артуру книгу з історіями і фото поранених, виготовлену в
Канаді.
Про себе Артур розповідає стримано, небагатослівно. Народився у 1989
р. у місті Донецьку. Він кадровий військовий офіцер, закінчив Кам’янець-
Подільський військово-інженерний інститут, а потім Львівську Академію
Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного.
Служив в 93-й ОМБР в Дніпропетровській області, в
Новомосковському районі. В зоні ведення бойових дій перебував від самого
початку збройного протистояння, йшли з Дебальцевого, був на блок-пості в
с. Красний партизан (2014 р.), стояли в Ново-Бахмутовці Донецької області.
В 2015 році на командному пункті Калиново облаштовували блок-
пости, ставили міни, воювали в Пєсках, Опитному.
Поранення отримав 14 листопада 2015 року поблизу населеного пункту
Опитне на ротному опорному пункті при мінометному обстрілі. «На
Донецькому напрямку найманці вели вогонь із гранатометів,
великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї у бік українських позицій в
районі Новгородського, Мар’їнки, Красногорівки, Пісків, Авдіївки та
Опитного» – повідомив того дня прес-центр АТО. «Міна розірвалась позаду,
– розповідає Артур, тому осколки у мене в спині, в лопатці, в нозі і в животі.
Я впав, та свідомості не втратив, солдати витягли мене, і доставили в
Семенівську районну лікарню, а звідти гвинтокрилом в Дніпропетровськ, в
«Мєчнікова», цього я правда, вже не пам’ятаю. Там мене прооперували,
витягли осколок. Але їх ще в тілі багато, в лопатці, в плечі, ще має бути
операція».
«Артуре, може ти хочеш ще щось сказати?» – питаю.
«Та що тут говорити, вставати треба!» – сказав, як скомандував сам
собі.