Артур Кирєєв

У Львівському військовому госпіталі волонтери ГО “Галицькі Сурми” відвідали

пораненого Артура Кирєєва. Ми були свідками того, як його привезли

бортом з Дніпропетровська і лише чекали щоб він вийшов з реанімації, щоб

познайомитись. Ми вже знали, що в хлопця немає батьків, що його

виховували бабуся з дідусем. А розповів нам про це однополчанин хлопця,

який першого ж дня спинив нас у холі госпіталю і, дізнавшись що ми

волонтери, все розпитував, чи можемо ми влаштувати Артурову дівчину

Аліну, яка приїде доглядати його з Хмельницького. Сам він спирався на

паличку, бо мав поранення в ногу, а турбувався про командира, казав, що

хлопці питають як він, вони готові збирати гроші на операцію, якщо буде

потреба. Таке ставлення солдат до офіцера багато про що говорить!

І ось ми прийшли знайомитися. Волонтер Олена Грисьо розповіла про

благодійну діяльність Української кредитної спілки, яку ми представляємо,

показала Аліні і Артуру книгу з історіями і фото поранених, виготовлену в

Канаді.

Про себе Артур розповідає стримано, небагатослівно. Народився у 1989

р. у місті Донецьку. Він кадровий військовий офіцер, закінчив Кам’янець-

Подільський військово-інженерний інститут, а потім Львівську Академію

Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного.

Служив в 93-й ОМБР в Дніпропетровській області, в

Новомосковському районі. В зоні ведення бойових дій перебував від самого

початку збройного протистояння, йшли з Дебальцевого, був на блок-пості в

с. Красний партизан (2014 р.), стояли в Ново-Бахмутовці Донецької області.

В 2015 році на командному пункті Калиново облаштовували блок-

пости, ставили міни, воювали в Пєсках, Опитному.

Поранення отримав 14 листопада 2015 року поблизу населеного пункту

Опитне на ротному опорному пункті при мінометному обстрілі. «На

Донецькому напрямку найманці вели вогонь із гранатометів,

великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї у бік українських позицій в

районі Новгородського, Мар’їнки, Красногорівки, Пісків, Авдіївки та

Опитного» – повідомив того дня прес-центр АТО. «Міна розірвалась позаду,

– розповідає Артур, тому осколки у мене в спині, в лопатці, в нозі і в животі.

Я впав, та свідомості не втратив, солдати витягли мене, і доставили в

Семенівську районну лікарню, а звідти гвинтокрилом в Дніпропетровськ, в

«Мєчнікова», цього я правда, вже не пам’ятаю. Там мене прооперували,

витягли осколок. Але їх ще в тілі багато, в лопатці, в плечі, ще має бути

операція».

 

«Артуре, може ти хочеш ще щось сказати?» – питаю.

«Та що тут говорити, вставати треба!» – сказав, як скомандував сам

собі.